Наболіле
Ідеш по вулиці, в руках дзвенять монети,
І світ для тебе – кольоровий фільм.
У вирі мрій, неначе у тенетах,
Ідеш. Перед очима – світла ціль.
Ти маєш все. Ти гордий і коханий.
Довіра не звелася нанівець.
Для тебе 20 – це лиш старт жаданий,
Але для когось - це уже кінець.
Такий, як ти стоїть обіч дороги,
Такий, як ти, лиш вирок в нього – СНІД.
«Та він - ніхто! То наркоман! Убогий!»
Здається, це кричав йому весь світ.
Сидить тихенько, ні плачу, ні «дайте».
Жбурнув хтось раптом гривню навмання.
«Спасибі вам! Куди ж ви? Зачекайте!»
«Куди ж ви?...» - муркотіло кошеня.
Відтоді, як почуто смертний вирок,
Навіть копійка на вагу ста крат.
Боліло все, нестерпно тіло вило,
А хто врятує? Віра? Інтернат?
До 18-ти ростили так і сяк,
А тільки термін – йди собі із Богом.
Кому ж потрібен цей простий бідняк?
До нього діла не було ні в кого.
І вже було знайшов собі роботу.
Працюй, живи , тобі лиш 20 літ!
Останній крок: пройти якийсь медогляд,
Та раптом…Тьма: у спину дише СНІД.
Чутки по місту все повзли невпинно.
Відмовились від нього лікарі.
«Допоможіть! Будь-ласка, я ж невинний!»
«Залиште кабінет, ви не одні!»
Байдужість люду тихо убивала.
На серці – біль, в очах – безмежний гніт.
Людей довкола стало зовсім мало,
Точніш нікого, лиш маленький кіт.
Ось так 2 роки він під вічним небом
Сидить, рахує вбогі копійки,
І вислуховує услід слова ганебні,
Що душу рвуть, терзають на шматки.
Зібрать би грошей та підлікуватись,
Та ще прожить хоча б одненький рік,
Але заради кого існувати?
Кому останніх днів віддати лік?
Батьків немає. Де святий мій рід?
Підти б кудись, знайти собі спочину.
Замуркотів, поглянув в очі кіт.
«Прости, дружище, я тебе не кину!»
Що день, то гривня, а буває дві –
Ось так тебе врятують добрі люди.
У 20 літ – без віри і надій,
Немає сил…Як буде, так і буде!
Ось так подумав і заснув собі,
І снились йому білії світанки.
Весь світ для нього не в тяжкій мольбі.
З родиною стріча холодні ранки.
Мурчало поряд біле кошеня.
Закрились очі, небо вкрили зорі.
І хтось жбурнув копійку навмання,
Та він не чув: життя пішло за обрій.
На ранок всі прокинулись від сну,
Байдуже крокували сірі люди.
Котячий крик рвав мертву тишину,
Бив лапками в холодні рідні груди.
Ідеш по вулиці, в руках дзвенять монети,
Життя для тебе – кольоровий фільм.
Ідеш без згадок про лихі моменти,
Як через тебе хтось колись зотлів.
Пройшли роки. Історія забулась.
Та білий кіт муркоче зпересердя.
Серед убогих темних чорних вулиць
Від нас чекає марно милосердя…